П’ять днів тому, Тарасик закінчив приймати перший курс хіміотерапії, який складався з 10 діб безперервного «капання» трьома різними надзвичайно потужними препаратами. Професор Лоде з клініки м. Грайсфальд, з якою ми проводимо переговори на предмет подальшого лікування, називає цей протокол хіміотерапії – атомною бомбою, настільки її дія є руйнівною, як для пухлини, так і для організму.

Відразу відчули як позитивну дію «хімії», так і негативну.

Останні дні курсу Тарасик перестав жалітися на болі у спині і в ніжках, нормалізувалася температура, яка ще на початку лікування довший час трималася на рівні 39- 39,5С. Все це вселяє певний оптимізм та надію на те, що пухлина «правильно» відреагувала на «хімію», тобто почала зменшуватися. На нормальному рівні тримається температура і тепер, уже після завершення курсу хіміотерапії. Правда, Тарасика постійно тримають на антибіотиках.

Надалі продовжують падати аналізи. Сьогодні лейкоцити були 0,3 (це при тому, що щодня вводять граноцит – препарат, який спричиняє штучне підняття лейкоцитів). Тромбоцити також низькі і продовжують падати. Вчора були 42, сьогодні – 28. Якщо тенденція буде така ж і завтра, прийдеться знову вливати тромбоконцентрат. Як результат таких показників, протягом тижня декілька разів текла з носика кров. Тарасик при розмові з бабусею по Skype казав, що через ту кров з носа в клініці «така зчинилась катавасія».

Один раз ми уже вливали тромбоконцентрат – це було 16 вересня. Сама процедура кардинальним чином відрізняється від тієї, до якої звикли в Україні. Лікарі на підставі результатів аналізів прийняли рішення про необхідність вливання, після чого працівники клініки відразу самі все принесли і підключили до стійки для переливання. Я не повинна була кілька вечорів видзвонювати донорам і домовлятись про їх обстеження, переживати, що хтось з них на обстеження вчасно не прийде, а хтось не підійде за результатами і тоді мені треба буде бігати по лікарні і питати в родичів інших діток, чи не має у них обстеженого донора 4 позитивної групи крові? А мені скажуть – «звісно не має», і залишиться тільки молитись, щоб аналізи за період пошуку донора не впали до критичної межі.

Мимоволі, постійно порівнюється лікування тут з Україною. Сумніваюсь, чи хтось з німецьких лікарів зумів би витерпіти хоча б тиждень роботи в тому темпі і в тих умовах, в яких змушені працювати наші лікарі в Інституті Раку. Ось тільки один приклад. Дитяче відділення онкології клініки в Нюрнберзі розраховане на 10 пацієнтів, при цьому лікується тепер 6 чи 7, а в критичному стані, можливо, тільки наш Тарасик. В Інституті Раку, приблизно на такій самій площі як і тут, лікується в 20 разів більше маленьких пацієнтів, значна частина з яких в тяжкому стані …

Попереду в нас ще 16 днів перерви (всього перерва 3 тижні), під час якої у Тарасика повинні піднятися аналізи. Потім другий 10-ти денний курс хіміотерапії, після якого плануємо в Нюрнбергу пройти обстеження і переїхати в клініку, в якій вже будемо проходити весь подальший протокол лікування.

Попереду у нас дуже важливий і відповідальний вибір – необхідно визначитися, в якій клініці продовжувати лікування. Клініка м. Нюрнберг, в якій ми перебуваємо зараз і в якій розпочали термінове лікування, не спеціалізується на трансплантаціях після рецидивів нейробластоми. У нас на руках є перелік німецьких клінік, які мають необхідний досвід проведення трансплантації. Як найбільш імовірні, розглядаємо варіанти продовження лікування в університетських клініках Грайсфальда, або Вюрцбуга. Документи Тарасика разом і запитом про можливість лікування та очікувану вартість направили також у декілька інших клінік.

Поки що отримали письмову відповідь про можливість подальшого лікування разом з орієнтовним кошторисом тільки від університетської клініки з міста Мюнхен. Однак, вартість лікування там просто захмарна – 350 тис. євро. Як нас і попереджали, клініка є однією з найдорожчих в Німеччині, тому її ми вже не розглядаємо. В усному режимі, представники клінік Грайсфальда і Вюрцбуга називали вартість лікування орієнтовно на 35% нижчу.

Останні декілька днів у Тарасика почали появлятися першу успіхи в німецькій мові. Спершу він і слухати не хотів про вивчення німецької, а ідею дивитися німецькомовні мультики сприймав категорично «в штики». Однак, на днях в столовій з цікавістю задивися якийсь німецький мультик, а після цього вже до них почав ставитися нормально і дивиться з цікавістю, незважаючи на те, що не розуміє про що в них говорять. Декілька німецьких слів Тарас вивчив від медсестер, які так радісно і захоплено реагують на його «данке», «бітте», «гутен так», що цим серйозно стимулюють його бажання до вивчення інших слів. Сьогодні Тарасик демонстрував медсестрам вміння рахувати німецькою до семи :)

Що стосується ще однієї надзвичайно важливої події – діагностики сестрички на предмет можливості бути донором для Тарасика, то про це сьогодні написав на Фейсбуці Андрій. Результати очікуємо до п’ятниці, щоб у випадку негативного результату провести діагностику також і татка. Однак, зі слів німецьких спеціалістів, імовірність того, що хтось з батьків зможе бути донором є надзвичайно низька. Головна надія, наразі, на Тетянку.

Пишу вночі, оскільки вдень лікарі і Тарасик практично не залишають часу на комп’ютер.

Дякую всім Вам за підтримку, за допомогу, за організацію всіх тих акцій, спрямованих на збір коштів на лікування Тарасика. Все це дуже важливо для нас, і не тільки в матеріальному плані. Ваша підтримка надає мені додаткової сили і Віри. Дякую.

Уляна Грабчук, мама Тарасика

БФ "Ти-АНГЕЛ"