Бесіда о.Миколая Лисенка з прот.Георгієм Коваленком про особливості цьогорічного свята Різдва Христового.

― Христос народився!

― Славімо Його!

― Отче Георгію, з Різдвом Христовим!

― Христос посеред нас!

― І є, і буде! Думаю, що саме Різдво ― це одне з найбільших свят, яке актуалізує значення цих слів у кожному живому серці. Як на мене, з важливістю події народження Спасителя в цей світ може зрівнятися хіба що подія створення світу. Адже, народившись від Діви, Бог став людиною і зробив це для того, щоб людина змогла досягнути висот божественної досконалості. І тому, мені здається, найпершим завданням нашої бесіди сьогодні є розставити акценти.

Справа в тому, що головним на Різдво для більшості людей стають святковий стіл та численні обряди. Це в кращому випадку.

Буває й гірше: епіцентром свята стає просто стіл і привід нічого не робити кілька днів. Недарма подекуди в світі цивілізація у своїх рекламних роликах все частіше намагається вимовити назву свята без головної складової. Просто «Різдво». Без присвійного прикметника «Христове». А релігійне «Christmas» замінюється на безлике та «політкоректне» «Xmas».

Отче Георгію, чому так відбувається у світі, чим і кому так заважає новонароджене Немовля? І чи взагалі можливе Різдво без Христа?

― Не може бути Різдва без Христа. Тому що це Різдво Христове. Нам варто постійно пам’ятати, що це День народження Христа! І святкувати як день народження. Ми маємо разом з волхвами, древніми мудрецями, приносити подарунки Богонемовляті Христу. А не тільки очікувати чогось собі.

Більш того, Різдво, напевно, є найкрасивішим, найулюбленішим святом і дорослих, і малюків. Тим святом, яке виходить за межі храму, за межі богослужіння, виливається у святкування на вулиці. Але щоб це відбулося, щоб вийти за межі храму, треба спочатку в храм зайти. І починати Різдво треба з різдвяного богослужіння.

А вже потім ― колядки, вертепи, відвідини, святки… Бо ми СВЯТКуємо Різдво.

До речі, зверніть увагу, ці дні ― святі. І їх треба проводити у святості. Ми маємо нести звістку про народження Христа так само, як колись її несли пастухи, яким це сповістили ангели. Пастухи почули спів з небес: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» Ідіть, і знайдете Христа!

І ми теж ідемо і прославляємо Христа. Колядки ― це неймовірний приклад народної релігійної творчості, народної катехізації, народної релігійної просвіти. Бо в тих колядках, тексти яких відшліфовувалися століттями, в дуже зрозумілій формі, яку може запам’ятати навіть дитина, викладається високе богослов’я.

Думаю, що немає іншого такого прикладу, і жоден проповідник не зможе так просто і так зрозуміло на віки розповісти про те, що відбувалося. Тому дуже важливо використовувати ці можливості. І, напевне, Різдво Христове ― це єдине свято, коли ти спокійно можеш слухати (і твою традицію це жодним чином не ображає!) релігійні піснеспіви і у виконанні академічного хору, і у виконанні відомого рок-гурту.

Ми живемо в «еру можливостей»

― Отче, спостерігаючи Різдво очима євангельської історії, починаєш розуміти, що, по-перше, це ― історична подія. По-друге, що багато деталей цієї події наповнені глибоким змістом. Отже, пропоную поговорити про богословський зміст земних обставин народження Сина Божого.

Особисто мене завжди вражала пісня ангелів, яку різдвяної ночі почули пастухи: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» Мені здається, що на землі немає потужнішого заклику до миру. Ці слова і зараз, через 2000 років, не втратили своєї актуальності. Особливо в наш час військового протистояння.

― Бог нам дарує любов, Бог Сам є любов. Бог втілюється, щоб визволити людей з рабства гріха, щоб відкрити Своєю любов’ю двері Раю. Але, на жаль, Сам Бог є гнаним. Бо святе сімейство було змушене тікати з Віфлеєма. Та й узагалі тут починається Його шлях до Голгофи, до смерті і Воскресіння.

Але сьогодні ще тільки народження. І ми сьогодні святкуємо день народження немовляти Христа.

Є цікава річ, про яку варто знати: слово Віфлеєм перекладається як «дім хліба». Тобто в цьому місці «спечений» Хліб Життя. Христос в Євхаристії, у Причасті пропонує Себе. А цей Хліб, виявляється, спечений у Віфлеємі, «домі хліба».

Ми бачимо, що Господь, Цар царів і Господь господарів, народився не в царських палатах, а в хліві, у вертепі ― печері для тварин. Господь до нас спускається, умалюється, стає не просто людиною, а народжується в бідноті, у скруті, демонструючи нам, як треба досягати досконалості і яким шляхом смирення, спасіння, любові, терпіння треба йти.

Це теж важливо, що Господь оселяється серед простих людей. І змалку вчиться столярувати.

І сьогодні ми побачимо під нашими ялинками в храмах вертепи. Слава Богу, ця традиція повернулась в Україну. І майже кожна віруюча родина має у себе вертеп. У багатьох храмах є величезні, в людський зріст, вертепи. Їх ставлять навіть біля офісів чи магазинів, на площах. Я думаю, це дуже важливо як нагадування нам про цю подію.

Важливо пам’ятати, що цей новий рік, який настав, він 2015-й від Різдва Христового. За радянських часів казали про нову еру. Так от ця «нова ера» ― це ера християнства, ера Христа, ера можливості увійти в Царство Боже.

А вхід ― через мир. Через те, щоб прославляти Бога, між собою мати мир і благоволити до кожної людини, дарувати їй добро, ставитися до неї з розумінням, з повагою. Саме це несе нам Господь, Який втілюється заради нас і нашого спасіння.

В ці різдвяні дні Христос стукає до нас у двері

― Абсолютно з Вами погоджуюся, отче. Мене особисто в різдвяній історії зачіпає «за живе» момент, коли Пресвята Богородиця, Яка ось-ось має народити, і Йосип шукають місця і не можуть його знайти… Вони стукають у двері, двері не відчиняються. Нарешті знаходять собі прихисток у вбогому вертепі. Навіть не на землі, а під землею. Ця історія викликає в душі таку хвилю співчуття і прийняття!

І ти розумієш, яке б лихо не трапилося з тобою, в яких би злиднях ти не жив, Христос це пережив. Він скуштував гіркоти «зачинених дверей». Тому, напевно що, різдвяної ночі особливо Господь усіх нас закликає і відкривати серця Богові, і відкривати двері…

― …для ближнього. До речі, Сам Господь, коли вийде на суспільну проповідь, буде говорити про друге Своє пришестя.

Бо це ми маємо перше пришестя, коли Господь приходить в смиренні. А матимемо й друге пришестя, коли Господь прийде у славі, прийде судити світ. І Він говорить: «Ви мене не напоїли, не нагодували, не вдягли, не відвідали в лікарні, у в’язниці». І продовжує до тих, кого Він поставив ліворуч: «Йдіть від мене!» А вони не розуміють: «Як? Ми Тебе ніде не бачили!» А Христос відповідає: «Якщо ви цього не зробили одному з малих цих, ви це не зробили Мені…»

І дуже важливо розуміти, що Христос до нас стукає в двері. Реально. І ми маємо в ці різдвяні дні зустріти Христа. В людині, яка потребує нашої допомоги; в дитині, яка залишилася без батьків і перебуває в сиротинці; в родинах, які втратили чи батька, чи дитину.

Тут ми можемо реально зустріти Христа. Тому що Господь Сам продемонстрував нам жертовне служіння заради кожного з нас. Так само і ми, якщо ми християни, маємо жити жертовним служінням Богові і ближньому.

― Цілковито з Вами погоджуюсь. У ці різдвяні дні приділіть дітям увагу, свій час, подаруйте часточку душевної теплоти. Поговоріть з дитиною про Бога. Бо нам лише здається, що наші діти нічого не розуміють. Насправді, це зовсім не так.

Мої доньки дуже часто увечері, коли вдається з ними поспілкуватись, перше, що просять ― тато, розкажи про Бога. Так от, сьогодні дуже гарний час розповісти нашим дітям про те, як Господь народився в цей світ.

І, повертаючись до теми Різдва Христового, хочу попросити Вас розказати, як Ви зустрічаєте Різдво у храмі, де Ви проводите багато часу. Бо Ви настоятель храму при Православному родинному центрі «Дитяча академія розвитку ДАР», отже, спілкуєтесь з маленькими українцями дуже часто. І як Ви проводите Різдво в родині?

― Різдво ― це родинне свято. Ми звечора після богослужіння, це вже традиція, сідаємо за пісний стіл усією з родиною. Діти співають колядки, приходять похресники… Це наша українська традиція.

Ми намагаємося підготуватися до наступного святкового світлого дня, коли зранку всі йдемо на богослужіння. Мені, зазвичай, дістається ще коментар на трансляції богослужіння. Але після цього я поспішаю до храму, де всі ще чекають. І ми починаємо святкувати Різдво. Наша дитяча студія «Радощі», театр-студія, готують для нас різдвяний спектакль.

Господь для нас накрив святковий обід. Прийдіть, їжте. Візьміть, пийте…

― По ходу виникло питання: чи треба причащатися саме на Різдво, різдвяної ночі?

― Обов’язково треба причащатися!

У багатьох храмах вже почали служити вночі. У себе в храмі ми маємо справу з маленькими діточками, тому в нас служба все-таки зранку, коли батьки можуть привести своїх немовлят.

Для того і свято, щоб причаститися!

Господь для нас накриває святковий обід ― трапезу Господню. Він головний на цьому святі, у Нього День народження, Він пропонує нам таїнства. Під виглядом хліба і вина пропонує Тіло і Кров і говорить: «Прийдіть, їжте. Візьміть, пийте. Це творіть на спомин про Мене!» Це пряма заповідь Божа.

Тому, я думаю, питання не має стояти: причащатися чи ні. На великі, дванадесяті свята ми всі маємо вкусити від трапези Господньої.

Як казав один святитель, ти, якщо хочеш, своїми гріхами бігай від Христа. А я зі своєю грішною душею побіжу до Нього. Бо чим далі ми від причастя, від благодаті Божої, тим менше ми бачимо в собі гріхів і недосконалості.

Тож це саме час, коли ми маємо бути на богослужінні, маємо причаститися святих Христових таїн і вже в кінці богослужіння починаємо співати, святкувати. І це святкування триває аж до Водохреща.

Святки у нас тривають із 7 по 18 січня. Так само буде Святвечір. Вже Богоявленський. Так само, як і 6 січня, напередодні Різдва, 18 січня буде пісний день.

А поки з 7-го по 18-те посту немає. Це саме час для того, щоб радіти, святкувати, молитися, співати колядки, ставити вертепи. З цими вертепами відвідувати і сиротинці, і шпиталі, і будинки для літніх людей. Треба знайти можливість для спілкування і добрих справ.

― Сподіваюся, що в усіх нас вистачить часу і душевних сил на те, щоб зробити це.

Ми щиро вітаємо усіх вас, шановні брати і сестри, з подією народження у цей світ Сина Божого. Згадуючи, як святе сімейство не знайшло притулку в жодній віфлеємській хаті, давайте відчинимо для Богонемовлятка двері нашого серця та запросимо туди, щоб зігріти, нагодувати і захистити.

Нехай через справи милосердя, справи дієвої любові входить до осель наших душ новонароджений Христос. Бо лише Він здатен подарувати Україні справжній мир на землі через благовоління, тобто через свідоме бажання добра. Христос народився!

― Славімо Його!

ПвУ