Жити завтра -> Просьбы -> Просьбы о помощи, г. Ивано-Франковск -> Бабий Иванка (отказались от лечения)

Весна. Нарешті прийшла довгожданна весна, світить ледь тепле сонце, починаються теплі ночі, на обличчях оточуючих людей появляються життєрадісні усмішки та відчувається радість, яку їм приносить весна. А у мене цього немає. Серце перебуває у затяжній печалі. Що сталося? У чому річ? Чому весна у мене перетворилася на похмуру осінь? Відповідь проста – я тяжко захворіла, поряд немає близьких людей, які б підтримали, розрадили, допомогли. В полі зору зупиняються заклопотані лікарі, медсестри, які намагаються допомогти мені, врятувати моє життя!
Все почалося із постійної болі у грудях і задишки, яка тривалий час турбувала мене. Я звернулася з мамою до лікаря наприкінці вересня, коли вже все було дуже запущено. Підчас обстеження, мене направили до хірурга, який і виявив у мене пухлинку на шиї і через яку мені робили операцію. Після якої, мене направили у нефрологію де і наданий час мені лікують „легеневу лімфому Ходжкіна”. Пройшло вже півроку, а я досі в лікарні. На мої запитання: чи довго, ще триватиме лікування?, - мені відповідають – щоб я набралася терпіння, що лікування довготривале і потрібний час. Я зробила висновок, що мені залишається тільки вірити та чекати. Мені дуже хочеться якнайскорше повернутися назад, до рідної домівки, де мене мабуть, з нетерпінням чекають друзі та рідні – сестра, брат і старенька бабуся, яка всю свою маленьку пенсію віддає мені на лікування, не залишаючи собі ані копійки. Але і цього не вистачає на дороге лікування.
Допоможіть мені будь ласка вирватися із цього жахіття і можливо тоді я знову відчую весну, літо, які будуть тривати для мене навіть і взимку.
Щиро дякую всім, хто не залишиться байдужим до моєї пороблеми!