Получил сегодня такое письмо на почту. Возможно, найдуться люди, кто захочет помочь девушке - сироте: 

Мене звати Катерина. Мені 18 років. Я хочу розповісти свою історію, будь - ласка, прочитайте мій лист до кінця.
Я сирота. Мої батьки розлучилися коли меня було 1,5 роки, з тих пір я мешкала з мамою у бабусі. На моїх очах мама спивалася, кожного дня я бачила її в нетверезому стані. Вона не цікавилася моїм життям. Я дивилася своїми дитячими очима на те, як мою маму бьють чоловіки, з якими вона пиячила. Так продовжувалось до того дня, коли вона просто пішла з дому і по сьогоднішній день я її не бачила. Мені тоді було 11.
Я залишилася майже сама. Не зважаючи на тяжкий сімейний стан, я добре вчилася в школі, і намагалася пропускати крізь вуха усі насмішки своїх ровесників і однокласників.
Я закінчила школу і вступила до педагогічного коледжу, в якому і зараз навчаюсь на четвертому курсі. В кінці другого курсу я помітила зміни у своєму здоров'ї. Мій стан ставав усе дедалі тяжчим. У жовтні 2010 року мені поставили страшний діагноз - Лімфома Ходжкіна, ІІІ стадія, змішанно - клітинний варінт. Лікування - 8 курсів сильної хіміотерапії і променева терапія на 2 зони.
Мені здавалося, що життя закінчилося... Я просто не могла повірити в те, що це відбувається саме зі мною. Моя бабуся, яка до мого повноліття являлася моїм опікуном, оплачувала моє лікування. Вона по копійці збирала вже не один рік кошти мені на майбутнє - на навчання, на весілля, казала "Після моєї смерті в тебе буде на перший час за що на ноги трохи підвестись". Але усе, що ми мали, ми заплатили із бабусею за моє життя.

Після першої хіміотерапії у мене випали усі коси. Я дуже довго плакала - у мене було довге, красиве, густе волосся. Тоді мені було 17, коли я вдягнула перуку, яку мені доводиться надягати і по сьогоднішній день. Перші курси хіміотерапії мій організм переносив стійко, але після четвертої я злягла. В мені почали накопичуватися все більше і більше токсинів, мій стан ставав усе тяжчим. Не дивлячись на дуже тяжкий стан, я намагалася відвідувати заняття, сиділа на парах скільки я могла. Уже після шостої хіміотерапії мої лейкоцити впали до мінімальної позначки - 0,1. Я була без імунітету. Будь - яка невеличка, зовсім незначна інфекція могла лишити мене життя. Я трималася. Останні дві хіміотрепії мені переносили, і не вводили деякі препарати у зв'язку з високою токсичністю. Мій організм ледь витримав таке навантаження.
Ледь піднявшись із ліжка, через два тижні по закінченню останнього курсу хіміотерапії я поїхала відбувати обов'язкову практиту в табір, працювати вожатою. Не дивлячись на слабкість і скажені темпи роботи у таборі, я відбула практику на відмінно.
 

Мій мобільний номер телефону (093) 93 58 943.
Дякую за те, що прочитали мій лист.
 

З повагою, Катерина.

Документы Ирины можно увидеть на страничке.

Реквизиты для оказания финансовой помощи