Сердечно благодарим за помощь - просьба закрыта!

 Кажуть: «Операція пройшла успішно» — і всі видихають. Але мало хто розуміє, що після цього не починається спокій — починається найстрашніше. Те, чого ніхто не чекає: коли замість зменшення болю — кожен день тягнеться, як вічність. Коли ти вже мав бути вдома, а замість цього шоста доба — в лікарняному ліжку.

Вова Карпенко — той самий хлопець, який пройшов саркому Юїнга, операції, гепатит С, роки хіміотерапій, реабілітації, пластики. І от — ще одна велика операція позаду: вправили вивих протеза, закрили м’язовими лоскутами, налаштували положення, зробили все, що потрібно. Все добре… на папері.

Але тіло — не папір. Температура зростає з 36,6 до 39 за 20 хвилин, починаються судороги,  апетиту немає. Крапельниці капаються без зупину. Кожен день — це боротьба з втомою, запамороченням, реакцією на антибіотики, які глушать усе живе — і хороше, і погане. Коли ти не ходиш, не думаєш, не плануєш. Просто лежиш. Просто чекаєш.

Медики підозрюють бактеріальну інфекцію. Аналізи показують що Вова за крок до сепсису. Той самий крок, який можна встигнути зупинити — але тільки якщо не зупиниться допомога. Бо щодня — це нові аналізи, нові препарати, нові витрати. А ресурси вже давно на дні. Всі гроші зібрані на саму операцію, витрачені. А після неї — новий етап. Коли ми збирали кошти на операцію ніхто і не підозрював що в сумі 2000 евро не враховані наркоз, послуги анестезіолога та ліки в реанімації. Кожен день перебування в клініці разом з вартістю ліків та аналізів - це трохи більше 8000 гривень. За три доби після операції батьки вже оплатили 33365 грн, але Вова досі залишається в лікарні. З температурою, болем і надією що все швидко минеться. А ми вимушені знову просити про допомогу, сума велика - 58000 грн, терміново

Іноді справжня сила — це не в тому, щоб витерпіти. Справжня сила — це визнати, що ти без інших не витягнеш. І звернутись. Не до жалю — до людяності.

Підтримай Вову. Бо навіть той, хто звик триматися, потребує плеча поруч. І це — той момент.